Канабис Bruce Banner Нолинск

Бросаю вам привет, наркоша-друзья! Готовьтесь взлететь со мной на реальную кислоту ЛСД и окунуться в историю про мою покупку шишек марихуаны и курение прущей трубки. Уверяю вас, этот рассказ стоит того, чтобы вы раскумарились и погрузились со мной в этот красочный мир закладок и веселья!

Все началось несколько месяцев назад, когда я уже имел некоторый опыт в травле и решил попробовать что-то новенькое. Конечно же, речь идет о шикарной траве – марихуане. Хорошо, что в нашем городе существует местная закладка, где можно прикупить дорожные сокровища. Я, конечно, мог бы обратиться к своим друзьям, но решил все проделать самостоятельно.

Первым делом я начал поиски подходящего контакта. Долгие часы я провел, бродя по подпольным местам и общаясь с ребятами, которые с легкостью справляются с этим нелегким делом. Наконец-то, после многочисленных провалов, я наткнулся на настоящего наркопродавца. Был он типичным кислотным пареньком – взъерошенные волосы, расширенные зрачки и вечернее платье из моря закладок.

Я сразу понял, что это начало новой эпохи в моей жизни. Преодолевая страх и нерешительность, я подошел к нему и прошептал, что мне нужна порция прекрасной травы. Парень ухмыльнулся, провел рукой по своей кучерявой прическе и кивнул в сторону ближайшего куста с марихуаной. Вот это был настоящий кик! Я даже слегка задрожал от предвкушения.

Разумеется, после покупки шишек я не мог удержаться и сразу же вернулся домой, чтобы раскумариться в полной мере. Однако, какое-то время я еще сомневался – стоит ли об этом рассказывать друзьям. Но тут меня охватило азартное желание поделиться своим счастьем.

И вот, наступил тот долгожданный момент – я пригласил своих друзей на небольшую вечеринку. Заботливо приготовившись к приему гостей, я поставил трубку перед каждым местом, украсил стол конфетами и закусками и включил несколько психоделических треков. Никаких формальностей – только чистое и нереальное наслаждение!

Ребята пришли в полном составе, и я начал с распределения шишек. Восторженные и радостные лица – что может быть лучше? Мы сговорились на общих правилах и начали погружаться в настоящую наркотическую симфонию. Я предложил курить прущей трубкой и уверяю вас, что она смаковалась особенно аппетитно.

Мы все были на волне эйфории, когда вдруг услышали громкий звук за дверью. Копы! У меня замигало перед глазами – что делать в такой ситуации? Но друзья были настолько потрясены, что никто не мог даже подумать о побеге. Вместо этого, мы просто остались на месте и старались не паниковать.

Полицейские вошли в комнату, и вместо ожидаемых вопросов и ареста они начали смеяться. Оказалось, что наши музыкальные предпочтения были такими же психоделическими, как и наше присутствие. Копы просто включили свои смартфоны, начали войсить нам голосовые сообщения с признанием в ЛСД-наркомании и предложили присоединиться к ним.

Мы долго смеялись вместе с полицейскими, обменивались травкой и закладками и просто наслаждались взрывом драгоценного времени. Такого смешного и непредсказуемого момента я еще не испытывал!

В конечном итоге, копы попрощались с нами и пожелали продолжать веселиться и наркотизироваться с остатками марихуаны. Мы не могли поверить своему счастью! Такое везение – встретить таких понимающих представителей закона.

Итак, друзья, по истечении некоторого времени мы продолжаем употреблять нашу любимую траву и регулярно собираемся в наркотических поездках по городу. Даже нелегкое прошение не мешает нам быть счастливыми и наслаждаться каждым мигом нашей наркотической жизни!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...